Ентузіазм, розчарування і тверезість

Я читаю неймовірно запальні, з великим ентузіазмом писані статті журналістів про "помаранчеву революцію", я вкотре слухаю променуючі радістю розповіді тих, хто був ТАМ, я згадую свою ейфорію на Майдані і розумію, що цього не забуду.

Я бачу, як смуток і сумнів закрадаються у поки що нечисленні (їх буде дедалі більше), голоси репортерів, простих людей, що телефонують на різні радіостанції, аналітичні статті про результати революції, зрештою, у моє серце та розумію, що це мине. Однак, після надзвичайно вдалого, красивого, гучного весілля Народу із Свободою наступає велике похмілля. Ця стаття пишеться для того, аби неідеальний наречений Народ не розчарувався у своїй розхристаній красуні-нареченій Свободі і наопак. Кожен шлюб має шанс уціліти, зміцніти або, навпаки, розколотись… Шалена любов з часом може трансформуватись у гарне кохання, дітей, хороший дім. Шалена любов з часом може трансформуватись у шалену ненависть. Мабуть, у нікого з практикуючих шлюб, не буде заперечень проти такої думки: гарна сім'я - це праця, праця, праця над… гарною сім'єю. Повернемось до нашої революції. Пам'ятаєте: "Я пробиваю непробиті стіни і буду пробивати їх знову і знову". Нам доведеться покласти у свої голову і серце ці слова, тоді ми не втратимо те, що здобули. Ми зможемо набути ще більше, коли будемо впертими і спокійно впевненими у своїх силах. Ми не можемо сподіватися на Віктора Андрійовича Ющенка, бо він не вивезе сміття з-під наших вікон, але можна змусити це зробити ЖЕК, бо ми за це заплатили гроші; бо він не буде нашим адвокатом у нечесному суді, але ж ми можемо змусити нечесного суддю, який бере хабарі, піти з посади, адже його зарплата - це наші податки; бо він не буде у комітеті справ захисту споживачів захищати наші права покупця, а ми можемо недобросовісного продавця покарати штрафом. Знаєте, коли я думаю, як багато справ нам залишається зробити, мене бере страх. Але пам'ятаєте: "Не бійся!" (десята заповідь, яка незаписана у Біблії, згідно вислову В.А.Ющенка). Отож, страх нам буде перешкоджати, але доведеться його долати і йти далі. Пригадую, коли 22 листопада ми поїхали у Київ, я, про всяк випадок, подумки попрощалась назавжди з дітьми і мамою. Ми не знали, що нас чекає. Як я боялась! Адже ми їхали на війну і не чекали такого чуда, як "помаранчева революція". Питання: чи були ми готові йти під палиці, кулемети чи танки? Цілком щиро і переконано кажу, що ні. Однак, чи пішли б ми під палиці і постріли? Я не знаю точної відповіді, але можу припустити, що так. Тому що рік тому кілька людей, і я в тому числі, у розмові при столі, говорили: "Ми не підемо на барикади, якщо Ющенко програє цій владі". Але ж усі ті люди, як один, пішли на Майдан у перші години фальсифікації виборів. Якась вища сила вберегла наш народ від крові і це вже безумовне щастя.

Тільки наступних кілька місяців, років нам буде дуже важко долати невідповідність ідеалу справедливого суспільства (у кожного він ще й свій, цей ідеал) реальності нашого життя, ми можемо розчаруватись у власній перемозі, скласти наші рученьки і скиглити: "Ющенко обіцяв нам те і інше, а не робить!" А насправді ми самі можемо собі допомогти та, крім того, маємо все, щоб змусити і Віктора Андрійовича, і будь-кого іншого виконувати нашу волю, волю народу. Пам'ятаєте: "Народ - джерело влади". Не забудьте.